Думка Президента для мене важлива, але завдання від виборців – пріоритетніші, – Сергій Нагорняк

У ВР наприкінці червня розпочався тиждень роботи на округах, і наш депутат-мажоритарник відкрив його візитом до Звенигородки. Адже саме наш район з усіма місцевими негараздами, непорозуміннями та, що найприкріше, нездатністю в компромісах знаходити рішення й працювати єдиною командою, як виявляється, потребує найбільше уваги з усього  немаленького 199-го виборчого округу.

Отож Сергій Нагорняк, взявши участь в коротких урочистостях з нагоди Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні, а також привітавши зі святом медиків та вручивши їм щойно придбаний благодійним коштом апарат штучної вентиляції легень, решту часу присвятив прийому громадян. Варто звернути увагу: скаржників було стільки, що спілкувався з ними Сергій Володимирович практично безперервно  від ранку до пізнього вечора.

Поміж озвучених скарг немало місцевих конфліктів, в тому числі давніх. Як-от, наприклад, з приводу продовження оренди приміщення в ДЮСШ клубом «Файтер», який виховує юних кікбоксерів. А от що найбільш прикметно, так це невдоволення діяльністю нинішнього голови райдержадміністрації. Як розповів народний депутат, добра половина тих, хто прийшов до громадської приймальні, так чи інакше скаржилася саме на це, вказуючи й на необґрунтовані звільнення за його ініціативи.

Сергій Володимирович запевнив, що залучить до справи юристів, яким буде під силу розібратися окремо в кожній із конфліктних ситуацій. Редакція ж «Шевченкового краю», у свою чергу, користуючись нагодою, поцікавилася вже роботою самого народного депутата. Адже, як-не-як, а скоро добігає річний термін роботи Сергія Нагорняка у Верховній Раді, і всім хотілося б знати, як і на що було витрачено цей час.

— Сергію Володимировичу,  що найперше Ви можете виокремити із вражень за період, що випало пропрацювати у ВР?

Цей рік, що підходить до завершення від моменту виборів, був надзвичайно динамічним, цікавим, але по-своєму важким. Бо ж довелося засвоїти те, що у політиці не  можна довіряти й потрібно бути пильним. На жаль, люди не завжди дотримуються своїх обіцянок. Тож, якщо посадовець сказав, що в твоєму виборчому окрузі буде зроблено стільки-то кілометрів доріг, відремонтовано стільки-то шкіл, то фактично, якщо цей процес на всіх етапах не проконтролюєш, нічого зроблено не буде.

Мабуть, головним викликом стало питання земельної реформи. Ситуація для мене була надскладною в Раді, надскладною й на засіданнях фракцій. Але я дотримався позиції, яку задекларував, спілкуючись з виборцями під час передвиборчої кампанії. Адже до ринку землі ми не готові, тому що вона у нас не облікована, й маємо безліч спірних моментів. Наприклад, на кожну ділянку може бути по кілька власників, триває немало судових процесів щодо цього й верховенство права не працює. А найголовніше: ми навіть не розуміємо чиєї і скільки  землі у кожній громаді. На мою думку, потрібно було спочатку провести якісний аудит земельних ресурсів і тільки після того ухвалювати якісь рішення. Та законопроект було подано поспіхом, із наміром  швидко його прийняти. Тому в першому читанні я голосував категорично проти, в другому — після безлічі правок і послаблень, я все одно вирішив утриматися.

— Ухвалення закону щодо ринку землі було ініціативою Президента, і 90% фракції «Слуга народу» її підтримали. Тож Ви, таким чином, опинилися в опозиції?

— Звісно, на засіданнях фракції з цього приводу до мене були запитання. Та я не в опозиції до Президента, а лише дослухаюся до своїх виборців. Для мене пріоритетними є самі ті доручення, які дають вони. В ході передвиборчої кампанії спілкувався з людьми на окрузі дуже багато, тому чітко розумів їхню позицію й переконання. Тому й проголосував саме таким чином.

— Яке  особисте досягнення, як депутата ВР, вважаєте найбільшим?

— Як голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективності, я є членом Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, тому й більша частина моїх напрацювань стосуються саме сфери енергоресурсів. І одне з найважливіших питань, яким випало займатися в період з минулої осені практично до кінця року, це  законопроект за моїм авторством про анбандлінг — відокремлення газотранспортної системи від НАК «Нафтогаз України». Ухваливши закон, ми змогли привести українське енергетичне законодавство у відповідність до європейського. Відтак, по завершенні контракту України із російським «Газпромом» на транспортування через нашу територію палива у Європу, наша держава отримала можливість укласти новий договір вже за європейськими правилами. Це дало багато переваг в інвестиційній сфері та у зміцненні України на європейському ринку. Проте законопроект йшов дуже важко, з безліччю правок. Були політики, які відверто намагалися перешкодити ухваленню цього закону, а відтак і укладанню угоди на транспортування російського газу, хоча ціна питання — близько 5 мільярдів доларів. Їх уже отримала НАК «Нафтогаз України» і зараз перераховує до державного бюджету. Відповідно, за них ремонтуються дороги й доукомплектовуватимуться опорні лікарні по всій Україні.

Ще один надважливий законопроект, який я подав минулої осені особисто, стосувався так званих «зелених» тарифів на електроенергію, зокрема здешевлення сонячної і вітрової енергетики, — також не був підтриманий. Проте зараз вже уряд, зіштовхнувшись із тими викликами, які були очікувані, реалізує цю ініціативу у вигляді меморандуму з інвесторами «зеленої» енергетики, та зареєстрував у ВР свій законопроект, заклавши в його основу розрахунки повністю відповідні нашим, зробленим ще восени.  Хоча, якби це було зроблено вчасно, до цього часу ми б вже зекономили десятки мільйонів доларів.

— З перегляду ресурсів Верховної Ради видно, що більшість Ваших законодавчих ініціатив подаються у співавторстві з іншими народними депутатами. А як же щодо ініціативи особистої?

—  Як показує досвід, ті законопроекти, які йдуть у співавторстві з колегами, мають більше шансів на те, що вони врешті будуть підтримані. Так легше відстоювати свою позицію у парламенті. Бо те, що законопроект зареєстрований, який би він не був хороший зовсім не означає, що його розглянуть хоча б на засіданні профільного комітету. Не говорячи вже про те, що він потім потрапить у залу Верховної Ради, потім буде включений до порядку денного, а потім ще й підтриманий в ході голосування.  Наприклад, так сталося із законопроектом за моїм авторством про заборону імпорту електроенергії з Російської Федерації та Білорусі, який з «дивних» причин не потрапив на розгляд.

— Судячи зі сказаного, в своїх законопроектах Ви опрацьовуєте глобальні державні й навіть міжнародні проблеми. Але ж Ви депутат-мажоритарник. Як з цієї точки зору, чи сповна виконуєте функцію представництва інтересів громад виборчого округу в Парламенті?

— Я думаю, що у першу чергу народний депутат якраз має фокусуватися не на «добрих справах», а на законотворчій діяльності. Тому що в глобальному вимірі ми точно для держави зробимо більше, створюючи ефективні закони, ніж розпорошуючись лише на вирішення дрібних проблем в окрузі. Насправді, на місцях має працювати місцева влада, а народні депутати повинні їм лише допомагати, адвокуючи  ті чи інші питання. Я балансую, виділяючи частину свого часу на проблеми округу, а в більшість часу приділяю законотворчій діяльності, роботі в комітеті. Саме вона зараз у фокусі уваги. Оскільки через проблеми енергетичного сектору держава сьогодні має мільярдні втрати. Бо ж система працює на користь окремих фінансово-промислових груп, а не на користь держави. І якщо мені вдасться змінити це, то це буде найбільша користь, яку я зможу зробити для виборців. Бо якщо не буде грошей у державному бюджеті, то скільки б люди не зверталися — ми їм точно не допоможемо.

Тому я справді зосереджуюся на більш глобальних речах. Але коли приїжджаю сюди, на округ, то переключаюся на місцеві проблеми, які теж потрібно вирішувати.

— То все ж, які проблеми округу Вам вдалося вирішити за цей період?

— Моє завдання, як народного депутата, з будь-яких джерел залучати ресурси, щоб допомагати округу. Допомагати лікарням, школам, розвивати інші пріоритетні напрямки соціальної інфраструктури.   І нинішнього року за це довелося в прямому розумінні воювати, оскільки ресурси в державі насправді зараз дуже обмежені. У зв’язку із коронавірусом, бюджетні призначення вимушені були переглянути. В тому числі й коштів на ремонт доріг виділили небагато. Але мені все ж вдалося випросити 100 мільйонів гривень на відновлення ділянки автотраси Черкаси-Умань біля села Гусакове. Там зробили близько 9 кілометрів капітального ремонту дорожнього покриття з відбійниками і новими зупинками.  Найближчим часом, разом з керівником «Укравтодору» планую приїхати й проінспектувати якість робіт.

Виконаний ремонт біля Гусакового вважаю одним із своїх досягнень. Бо ж насправді, охочих забрати наших 100 мільйонів було дуже багато. Довелося далеко не раз вести перемовини з посадовцями, переконуючи, що дорога від Звенигородки до Умані насправді дуже погана і кошти на ремонт нам потрібні більше, ніж іншим. Звичайно, на мою думку, краще було б витрати ці кошти на більш проблемні дороги місцевого значення. Однак, позиція Президента, що цього року з державного бюджету витрачають гроші і будують лише дороги державного значення.

Також вдалося відстояти для нашого округу два проекти у Державному фонді регіонального розвитку. В той час як багато інших округів не отримали фінансування жодного проекту, ми зможемо за кошти ДФРР зробити повну термосонацію двох шкіл у Тальному й у Жашкові.

Ще 10 мільйонів гривень через Міністерство регіонального розвитку ми спрямували на соціальні й економічні проекти, розділивши їх між громадами округу — на Тальнівщині, Жашківщині та Звенигородщині, які мали готову проектно-кошторисну документацію й потребували фінансування.

— За останні місяці не раз доводилося чути, що за Вашої участі надходила допомога лікарняним закладам, в тому числі й Звенигородській ЦРЛ. І це, як розуміємо, власна добра воля, а не державні кошти?

— Так. І вважаю, що зробили велику справу, допомігши нашим лікарням. Ми бачимо, що епідемія не закінчується, а навпаки прогресує. І завдяки нашим партнерам із НАК «Нафтогаз України» ми пропорційно забезпечили усі шість лікарняних закладів округу, а в першу чергу звенигородську лікарню як опорну, засобами індивідуального захисту. В середньому придбали їх на 380 тисяч гривень кожному закладу.

Апарат штучної вентиляції легень, вартістю близько 700 тисяч гривень — теж моя ініціатива, але реалізована вже у іншому партнерстві — ПрАТ «Миронівський хлібопродукт».

На черзі ще одна допомога лікарняному закладові, яку я привезу зовсім незабаром. Це так званий монітор пацієнта — складний і дороговартісний прилад, який, встановлений стаціонарно біля лікарняного ліжка, дозволяє в реальному часі  відслідкувати основні фізіологічні показники стану хворого. Всього мені вдалося віднайти три таких монітори. Тож один із них обов’язково отримають в користування звенигородські лікарі.

На завершення розмови Сергій Нагорняк, зауважив, що насправді реально оцінює здобутки року, що минає для нього як для парламентаря. Вважає їх хоч і вагомими особисто для себе, оскільки разом із ними пройшов шлях становлення в якості народного депутата й набув досвіду, та все ж надто малими в державницькому розумінні.

— Хотілося б значно більшого. Та думаю, що вже маючи цей досвід за плечима, наступного року ми, як мінімум, подвоїмо здобутки, — висловив сподівання депутат.

Спілкувався Євгеній Шраменко, “Шевченків край”

Будьте першим, хто написав коментар!