Проект закону

Проект Постанови про звільнення А.Ситника з посади Директора Національного антикорупційного бюро України

Деталі законопроекту

Дата реєстрації:
07/02/2020
Номер реєстрації:
3039
Сесія реєстрації:
3 сесія IX скликання
Рубрика законопроекту:
Установчі повноваження
Законопроект на сайті Верховної:

Пояснювальна записка

до проекту Постанови «Про звільнення А. Ситника з посади Директора Національного антикорупційного бюро України»

 

  1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

13 грудня 2019 року постановою Рівненського апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення № 572/2133/19 було залишено без змін постанову Сарненського районного суду Рівненської області від 6 вересня 2019 року, якою Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника А.С. визнано винним у вчиненні корупційного адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 1725 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій Ситник А.С., обіймаючи посаду Директора Національного антикорупційного бюро України, будучи посадовою особою Національного антикорупційного бюро України та  згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб’єктом відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією, порушив встановлені обмеження щодо одержання подарунків, отримавши подарунок у вигляді оплачених послуг оренди будинків, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 1725 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Згідно з положеннями частини першої статті 6 цього ж Закону керівництво діяльністю Національного антикорупційного бюро України здійснює його Директор.

З огляду на викладене, перебування на посаді Директора Національного антикорупційного бюро України особи, притягнутої до відповідальності за вчинення корупційного діяння, шкодить авторитету цього органу, підриває довіру громадян до його діяльності та спроможності ефективно виконувати завдання із боротьби з корупцією, а також негативно впливає на державу в цілому, оскільки дискредитує її в очах українського суспільства та світової спільноти, характеризуючи як державу, в якій очільником антикорупційного органу є особа, притягнута до відповідальності за корупцію.

Відповідно до пункту «с» преамбули до Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, затвердженого резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 34/169, кожна посадова особа з підтримання правопорядку є частиною системи кримінального правосуддя і поведінка кожної такої особи впливає на всю таку систему, покликану боротися із злочинністю.

Відтак, як зазначається у статті 7 цієї Резолюції та коментарі до неї, посадові особи з підтримання правопорядку не вчиняють будь-які корупційні дії, а навпаки повинні всіляко перешкоджати і боротися з усіма такими діями. Будь-яка корупційна дія, як і будь-яке інше зловживання владою, несумісні із службовим статусом посадової особи з підтримання правопорядку. До будь-якої посадової особи з підтримання правопорядку, яка вчинила корупційну дію, закон повинен застосовуватися у повному обсязі, оскільки держава не може розраховувати на дотримання закону своїми громадянами, якщо вона не може чи не хоче забезпечувати дотримання закону серед посадових осіб з підтримання правопорядку і в межах таких органів.

У Міжнародному кодексі поведінки державних посадових осіб, затвердженому резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 51/59, зазначається, що державна посада, як вона визначається у національному законодавстві, це посада, наділена довірою, яка передбачає зобов’язання діяти в інтересах держави, а тому державні посадові особи повинні виявляти абсолютну відданість державним інтересам своєї країни. Державні посадові особи не використовують своє офіційне становище для невиправданого здобування особистої користі і не мають фінансових, комерційних або інших аналогічних інтересів, які несумісні з їх посадою, обов’язками або їх виконанням (статті 1, 4).

Рекомендацією № R (2000)10 Комітету Міністрів державам-членам щодо кодексів поведінки державних службовців передбачено, що вона застосовується до всіх осіб, які працюють у публічному органі (стаття 1.1). У свою чергу статті 9, 18 передбачають, що відповідна особа зобов’язана завжди поводитися таким чином, щоб була забезпечена віра громадськості у чесність, безсторонність і ефективність публічної влади, зокрема, така особа не повинна вимагати чи приймати дарунки, послуги, гостинність або будь-які інші переваги для себе.

Питання корупції та довіри піднімається і в судовій практиці конкретних держав, зокрема, Верховний Суд США у справі «United States v. Mississippi Valley Generating Co.» (364 U.S. 520 (1961) також зазначив, що демократія є ефективною лише у тому випадку, якщо народ довіряє тим, хто урядує, однак ця довіра невідворотно руйнується, якщо високопосадовці та їх призначенці займаються діяльністю, що викликає підозру у корупції.

Також Європейський суд з прав людини у пункті 47 рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Вільхо Ескалінен та інші проти Фінляндії» (заява № 63235/00), пункті 65 рішення від 8 грудня 1999 року у справі «Пеллегрін проти Франції» (заява № 28541/95) зауважив, що особи, які займають посади, що передбачають виконання обов’язків у загальних інтересах суспільства чи участь у здійсненні публічно-правових повноважень, володіють частиною державного суверенітету, а тому у держави є законний інтерес в тому, щоб вимагати від таких осіб особливої довіри та лояльності.

Аналогічним чином, у пункті 49 рішення від 21 жовтня 2014 року у справі «Найдін проти Румунії» (заява № 38161/07) Європейський суд з прав людини зазначив, що демократична держава має право вимагати від своїх посадових осіб, щоб вони були лояльними до конституційних принципів, на яких вона базується.

Як зазначив Конституційний Суд України у підпункті 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, діяльність правотворчих і правозастосовних органів держави має здійснюватися за принципом верховенства права, а повноваження – у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Стаття 3 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» також закріплює принципи верховенства права та законності серед числа основних принципів діяльності Національного антикорупційного бюро України.

У свою чергу, Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 відзначив, що одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується різким неприйняттям громадянами України корупції у будь-яких формах її прояву, а також визнання її однією із основних проблем у нашій державі.

З огляду на викладене, дії Ситника А.С., які проявилися у вчиненні корупційного правопорушення, є не лише порушенням норм закону, а й нехтуванням нормами моралі, відвертим ігнорування ціннісних поглядів громадян України щодо неприйняття корупції, а відтак є свідченням неспроможності Директора Національного антикорупційного бюро України виправдати як довіру громадян, так і довіру держави, яка наділила його частиною свого суверенітету у питаннях боротьби з корупційними порушеннями.

Враховуючи зазначене, саме авторитет держави та необхідність підтримання довіри суспільства є тією важливою метою, яка виправдовує втручання держави у права посадової особи, навіть у вигляді звільнення її з посади.

Так, в ухвалі про неприйнятність від 15 листопада 2016 року у справі «Сіміч проти Боснії та Герцеговини» (заява № 75255/10) Європейський суд з прав людини констатував відсутність порушень з боку держави при звільненні заявника з посади судді Конституційного Суду Боснії та Герцеговини лише через критику на адресу цього органу. Європейський суд з прав людини визнав, що такі дії заявника заподіяли шкоду репутації Конституційного Суду та підкреслив, що судова влада як гарант справедливості повинна користуватися довірою суспільства, щоб досягти успіху у виконанні своїх завдань (пункти 33, 35)

Аналогічним чином із необхідності забезпечити «особливий зв’язок довіри» між державним службовцем та державою як роботодавцем виходив Європейський суд з прав людини і в ухвалі про неприйнятність від 11 вересня 2009 року у справі «Сукут проти Туреччини» (заява № 59733/00), яка стосувалася звільнення заявника з армії за порушення дисципліни.

Конституційний Суд України у підпункті 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 зауважив, що перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові обтяження, дотримання яких формуватиме громадську думку про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 відзначається, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Сам по собі факт перебування Ситника А.С. на посаді Директора Національного антикорупційного бюро України після його притягнення до відповідальності за корупційні дії підриває авторитет держави як гаранта законності. Держава не вправі вимагати від особи дотримання юридичних норм, якщо такі норми грубо порушуються особами, покликаними здійснювати боротьбу з правопорушеннями, зокрема, й у сфері боротьби з корупцією

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» не може бути призначена на посаду Директора Національного антикорупційного бюро України особа, яка не відповідає обмеженням, передбаченим пунктами 1-7, 9 частини першої статті 13 цього Закону.

У свою чергу пунктом 2 частини першої статті 13 відповідного Закону передбачено таке обмеження як неможливість призначення на посаду особи, на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Вимога про непритягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення як умова для зайняття посади в Національному антикорупційному бюро України має поширюватися і на особу, яка вже займає таку посаду, оскільки інакше виникає ситуація коли вимоги до кандидата на посаду є більш суворими, ніж до особи, яка вже обіймає посаду, є уособленням влади і своїми діями формує авторитет влади у суспільстві.

До особи, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави, не може пред’являтися менше вимог, ніж до кандидата на таку посаду, оскільки в такому випадку етап відбору кандидата для держави стає більш важливим, ніж подальша діяльність призначеної посадової особи.

Інакше кажучи, якщо певна обставина перешкоджає особі зайняти посаду на етапі її призначення, то у разі виникнення такої обставини у майбутньому відповідна особа також не вправі обіймати посаду, для якої були сформульовані відповідні вимоги, оскільки в такому випадку особа перестає відповідати тим мінімальним професійним та моральним критеріям, які були встановлені для зайняття відповідної посади.

Таким чином, хоч накладення адміністративного стягнення за вчинення корупційного правопорушення прямо не передбачено у частинах першій та четвертій статті 6 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» як підстава для звільнення Верховною Радою України Директора Національного антикорупційного бюро України, водночас така обставина свідчить про можливість звільнення Ситника А.М. за сукупністю положень абзаців 1, 6 частини другої статті 6 та пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» через невідповідність особи мінімальним професійним та моральним критеріям для Директора Національного антикорупційного бюро України.

Крім того, звільнення Ситника А.С. з посади Директора Національного антикорупційного бюро України необхідне з метою забезпечення довіри як до Національного антикорупційного бюро України, яке не може очолювати особа із корупційним досвідом, так і до держави в цілому, в якій довіра громадян до інститутів влади не може руйнуватися через безкарність та перебування на найвищій посаді в антикорупційному органі особи, яка причетна до корупції.

 

  1. Мета і завдання прийняття проекту акта

Проект Постанови Верховної Ради України розроблено для розгляду питання про звільнення А.Ситника з посади Директора Національного антикорупційного бюро України і відповідного реагування з боку парламенту на той факт, що спеціалізований правоохоронний орган очолює особа, яка судовим рішенням визнана винною у вчинення корупційного діяння.

 

  1. Загальна характеристика і основні положення проекту акта.

Проектом пропонується звільнити Ситника Артема Сергійовича з посади Директора Національного антикорупційного бюро України.

 

  1. Стан нормативно-правової бази

Питання регулюється положеннями Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Прийняття проекту Постанови не потребує внесення змін до інших нормативно-правових актів України.

 

  1. Фінансово-економічне обґрунтування.

Реалізація проекту Постанови не потребує фінансових витрат з Державного бюджету України.

 

  1. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків.

Прийняття запропонованого проекту Постанови матиме наслідком звільнення А.Ситника з посади Директора Національного антикорупційного бюро України, що у свою чергу сприятиме припиненню дискредитації статусу Національного антикорупційного бюро України як органу очолюваного особою, притягнутою до відповідальності за корупційні дії, а також сприятиме відновленню довіри громадян у спроможність держави ефективно боротися з корупцією у всіх її проявах та не дивлячись на посади, які займають особи, що вчинили корупційні правопорушення.